Під час синтаксичного розбору багато хто губиться саме на другорядних членах речення: підмета з присудком знайти нескладно, а от далі починаються сумніви. Чи читаю книгу — це додаток чи обставина? Чому будинок батька вважається неузгодженим означенням, а не додатком? Насправді весь розбір тримається на трьох кроках: питання, спосіб вираження та слово, від якого залежить член речення. Якщо перевіряти всі три, а не лише питання, помилка стає майже неможливою.
Другорядні члени речення пояснюють головні або один одного, поширюють речення й роблять його змістовним. В українському синтаксисі виділяють три основні: додаток, означення й обставина. Кожен має власні питання, типові частини мови для вираження та характерний зв’язок із головним словом у словосполученні.
Що таке другорядні члени речення і чим вони відрізняються від головних
Головні члени — підмет і присудок — утворюють граматичну основу речення: Учень / пише. Усе решта пояснює цю основу: Учень швидко пише складний диктант українською мовою. Тут швидко, складний, диктант, українською мовою — другорядні члени, і кожен відповідає на своє питання.
Ключова відмінність — у функції. Підмет називає предмет дії чи стану, присудок — саму дію чи ознаку. Другорядні члени лише деталізують: що за предмет, кого чого стосується дія, де, коли і як вона відбувається. Тому вони не можуть існувати в реченні самі по собі як граматична основа, але можуть поширювати одне одно: читаю книгу молодшого брата — тут молодшого брата пояснює додаток книгу.
Перш ніж розбирати кожен член окремо, запам’ятайте одне правило, яке економить більшість помилок: спершу визначте, до якого слова приєднується член речення, і лише потім ставте питання. Саме головне слово в словосполученні «підказує» функцію: дієслово зазвичай вимагає додатка або обставини, іменник — означення або додатка, прислівник і прикметник — обставини чи додатка.
Додаток: член речення, що називає предмет дії
Додаток позначає предмет, на який спрямована дія або який пов’язаний з ознакою, і відповідає на питання непрямих відмінків — усіх, крім називного: кого? чого? кому? чому? кого? що? ким? чим? на кому? на чому?. У реченні додаток найчастіше залежить від дієслова, рідше — від іменника, прикметника чи прислівника.
Типові приклади:
- Читаю книгу — книгу (кого? що?) — прямий додаток при дієслові читаю.
- Радію успіхам друзів — успіхам (чому?) — непрямий додаток.
- Пишаюся молодшим братом — братом (ким?) — додаток в орудному відмінку.
- Потреба у відпочинку — у відпочинку (у чому?) — додаток при іменнику.
- Гідний нагороди — нагороди (чого?) — додаток при прикметнику.
Виражається додаток насамперед іменником або займенником у непрямих відмінках, з прийменником або без нього: подарував мені квіти, говорили про тебе, чекаю на поїзд. Рідше його виражають інфінітивом (попросив допомогти) або іншими частинами мови в значенні іменника (чекав невідомого).
Прямий і непрямий додаток
Прямий додаток стоїть у знахідному відмінку без прийменника при перехідному дієслові й називає предмет, на який безпосередньо переходить дія: зібрав гриби, написав листа, побачив зірку. Усі інші випадки — непрямий додаток: допомагає мамі, дістатися міста, сміятися з жарту.
Розрізнення важливе для правопису та перекладу: лише перехідні дієслова з прямим додатком утворюють пасивні конструкції на -но, -то: листа написано, двері зачинено. З непрямим додатком така трансформація неможлива.
Часта помилка — плутати додаток із підметом у безособових конструкціях. Порівняйте:
Правильно: Мене нудить — мене (кого?) — додаток, речення безособове.
Помилково: вважати мене підметом, бо воно стоїть на початку речення. Підмет уживається лише в називному відмінку (або в кількісно-називному значенні), а мене — форма знахідного.
Означення: член речення, що вказує на ознаку предмета
Означення відповідає на питання який? яка? яке? які? чий? чия? котрий? скільки? та позначає ознаку, якість, належність або порядок предмета. Найчастіше воно залежить від іменника: цікава книга, мамина сумка, третій поверх.
Способи вираження різноманітні:
- прикметник: високий будинок, синє небо;
- дієприкметник: читана книга, виконана робота;
- числівник: п’ять учнів, другий тиждень;
- займенник: мій рюкзак, це завдання;
- іменник у непрямому відмінку: будинок батька, шапка з хутра;
- інфінітив: бажання навчатися, звичка спізнюватися.
Узгоджені та неузгоджені означення
Узгоджене означення повторює род, число й відмінок головного слова — тобто зв’язується способом узгодження: весняний ранок, весняного ранку, весняним ранком. Форма означення змінюється разом із формою іменника, і це найкраща перевірка: якщо при відмінюванні іменника означення «тягнеться» за ним, воно узгоджене.
Неузгоджене означення приєднується керуванням або приляганням і своєї форми не змінює: капелюх із соломи, костюм для тат, крок уперед, хліб по-домашньому. При відмінюванні капелюх із соломи — капелюха із соломи слово із соломи лишається незмінним.
Чому це важливо? Саме тут ховається головна пастка синтаксичного розбору. Іменник у родовому відмінку, що позначає належність, — це неузгоджене означення, а не додаток:
Правильно: будинок батька — батька (чий?) — неузгоджене означення, бо залежить від іменника й позначає належність.
Помилково: вважати батька додатком, оскільки воно відповідає на відмінкове питання кого?. Питання саме по собі нічого не вирішує — вирішує функція: тут позначено ознаку (належність), а не предмет дії.
Обставина: член речення, що деталізує дію або ознаку
Обставина вказує на місце, час, спосіб, причину, мету, міру дії чи ознаки й відповідає на питання де? куди? звідки? коли? як? чому? навіщо? наскільки?. Залежить обставина здебільшого від дієслова-присудка, тому її часто плутають із додатком — і саме тут питання рятують розбір.
За значенням обставини поділяють на кілька видів:
| Вид обставини | Питання | Приклад |
|---|---|---|
| місця | де? куди? звідки? | живе у Львові, йде додому, повернувся з поля |
| часу | коли? з яких пір? доки? | прокинувся рано, працює з понеділка |
| способу дії | як? яким чином? | говорить тихо, працював старанно, подивилася здивовано |
| причини | чому? через що? з якої причини? | запізнився через затори, мовчав із обережності |
| мети | навіщо? з якою метою? | прийшов на допомогу, зайшов для розмови |
| міри та ступеня | наскільки? у якій мірі? | зовсім стомився, двічі перевірив |
Виражають обставину насамперед прислівником (вчора, швидко, далеко, дуже), іменником із прийменником (уночі, заради перемоги, через дощ), дієприслівником (йшов, поспішаючи) та інфінітивом у значенні мети (поїхав відпочивати).
Як відрізнити обставину від додатка
Це найчастіше запитання в учнів, і воно має чітку відповідь. Подивіться на два речення:
Пишу олівцем — олівцем (чим?) — додаток, бо називає предмет, залежить від дієслова й відповідає на відмінкове питання орудного.
Пишу швидко — швидко (як?) — обставина способу дії, бо вказує, як саме відбувається дія.
Але межа буває тоншою: працює вдень — (коли?) обставина часу, а працює в саду — (де?) обставина місця. Обидві форми — іменники з прийменником, які формально відповідають і на відмінкові питання. Тому орієнтуйтеся на значення: якщо слово вказує на обставини дії (коли, де, як, чому), а не на предмет, на який дія спрямована, — це обставина.
Ще одна перевірка — змістовна заміна. Додаток можна замінити предметною назвою того, кого чи чого стосується дія (бачу друга — бачу його). Обставина замінюється прислівником або прислівниковим сполученням (прийшов увечері — прийшов пізно).
Як відрізнити обставину від неузгодженого означення
Обидва члени можуть виражатися іменником з прийменником, тож знову дивимося на головне слово:
Правильно: квартира на другому поверсі — на поверсі (на якому?) — неузгоджене означення, бо залежить від іменника й описує ознаку предмета.
Помилково: вважати на поверсі обставиною місця в цьому словосполученні. Обставина залежала б від дієслова: живе на другому поверсі — тут те саме сполучення вже обставина місця, бо пояснює дію живе.
Той самий вислів у різних реченнях може бути різними членами — і це нормально. Синтаксична роль визначається не «формою слова взагалі», а його зв’язком у конкретному реченні.
Алгоритм визначення другорядного члена речення
Коли речення складне й «на око» розбір не вдається, працюйте за послідовністю перевірок:
- Знайдіть граматичну основу — підмет і присудок. Без цього кроку далі рухатися немає сенсу.
- Встановіть, яке слово пояснює шуканий член: дієслово, іменник чи інший другорядний член.
- Поставте питання від головного слова: відмінкове (кого? чого? кому?) чи обставинне (де? коли? як? навіщо?).
- З’ясуйте значення: предмет дії — додаток; ознака чи належність предмета — означення; місце, час, спосіб, причина чи мета дії — обставина.
- Перевірте спосіб зв’язку: узгодження вказує на означення, керування з відмінковим питанням — частіше на додаток, прилягання прислівника — на обставину.
- Схарактеризуйте спосіб вираження: частина мови, відмінок, наявність прийменника.
Найнадійніші результати дає поєднання пунктів 3 і 4: питання підказує напрямок, а значення підтверджує висновок. Якщо вони суперечать одне одному, довіряйте значенню та слову, від якого залежить член.
Типові помилки під час розбору і як їх уникнути
Досвід перевірки учнівських робіт показує: помилки повторюються з року в рік у тих самих місцях. Ось де варто бути особливо уважним.
| Випадок | Правильно | Помилково | Пояснення |
|---|---|---|---|
| історія України | України (якої? чиєї?) — означення | України — додаток | Залежить від іменника й позначає належність, тобто ознаку |
| говорив по телефону | по телефону (як? через що?) — обставина | по телефону — додаток | Вказує спосіб здійснення дії, а не предмет |
| прийшов гість | гість — підмет | гість — додаток | Форма називного відмінка не може бути додатком, навіть якщо стоїть після дієслова |
| багато книжок | книжок — додаток при числівнику (чого багато?) | книжок — підмет | Підметом є все словосполучення лише тоді, коли воно — граматична основа речення; у поширеному реченні ролі розподіляються |
| працювати добре | добре (як?) — обставина | добре — присудок | Прислівник не виконує ролі присудка, він лише характеризує дію |
Окремо варто згадати про займенники в ролі підмета: хтось постукав, ніхто не заперечував. Займенники хтось, ніхто, хто-небудь у називному відмінку — це підмет, хоча вони не називають конкретної особи. Не поспішайте записувати їх у додатки лише через незвичний вигляд.
Другорядні члени в складному реченні
У складному реченні кожна частина розбирається як окреме просте: Коли стемніло, туристи розпалили багаття біля річки. У підрядній частині стемніло — взагалі односкладне безособове речення, а в головній додатково з’являється обставина місця біля річки. Ролі членів не змінюються від того, що речення складне, — змінюється лише кількість граматичних основ.
Підрядні частини часто самі виконують функцію другорядного члена: Я знаю, що ти прийдеш — підрядна частина відповідає на питання що? і виконує роль додатка. Прийшли туди, де було тихо — підрядна частина відповідає на питання куди?, тобто функція обставини місця. Це корисне спостереження: якщо ви навчилися визначати члени в простому реченні, той самий алгоритм працює і для підрядних частин.
Часті запитання
Чи може один член речення відповідати на два питання?
Формально одне слово має одну синтаксичну роль, але питання можуть перетинатися: йду в парк — (куди? у що?). У таких випадках вирішальним є значення: тут указано напрямок руху, отже це обставина місця, а не додаток.
Чи може додаток стояти в називному відмінку?
Ні. Додаток за визначенням відповідає на питання непрямих відмінків. Слово в називному відмінку при дієслові — це підмет (прийшов брат), навіть якщо воно стоїть після присудка.
Що таке прикладка і чи є вона окремим членом речення?
Прикладка — це різновид означення, виражений іменником, який уточнює інший іменник і пишеться через дефіс або без нього: дівчина-красуня, річка Дніпро, інженер-будівельник. Окремим четвертим другорядним членом вона не вважається — це частинний випадок означення.
Як розібрати дієприслівник і дієприслівниковий зворот?
Дієприслівник і весь дієприслівниковий зворот виконують роль обставини — найчастіше часу, способу дії або причини: Читаючи, він робив нотатки — (коли? читаючи) — обставина часу. У розборі зворот підкреслюється як один член речення.
Чи бувають речення без другорядних членів?
Так, це непоширені речення: Світанок. Тиша. День починається. Другорядні члени поширюють граматичну основу, але їх відсутність не робить речення «неповним» в граматичному сенсі — воно просто складається лише з основи.
Коротка шпаргалка перед контрольною
Якщо під рукою немає підручника, а розбір треба зробити швидко, тримайте в голові три тези. Додаток — це завжди предмет дії й непрямий відмінок: кого? чого? кому? чим? Означення — це завжди ознака предмета при іменнику: який? чий? котрий?, і найнадійніший тест — відмінювання: узгоджене означення змінюється разом із головним словом. Обставина — це деталь дії при дієслові: де? коли? як? чому? навіщо?, і найчастіше вона виражається прислівником.
І останнє: не визначайте член речення тільки за питанням. Питання кого? може мати і означення (будинок сусіда), і додаток (бачу сусіда). Дивіться на головне слово та значення — це єдиний спосіб, який працює у всіх неочевидних випадках.
