Дієслово — самостійна частина мови, що називає дію або стан предмета й відповідає на питання що робити? що зробити? що робить? що робив? що робитиме? Саме дієслово найчастіше виконує роль присудка, тому від правильного вибору його форми залежить, чи буде речення граматично точним. У цій статті розберемо ті властивості дієслова, де на практиці виникає найбільше помилок: часи, дієвідміни, способи та безособові форми.
Граматичні ознаки дієслова: що потрібно визначати
Перш ніж переходити до часів і дієвідмін, варто згадати повний набір ознак, бо вони пов’язані між собою. Дієслово має вид (доконаний чи недоконаний), перехідність, спосіб, час (лише в дійсному й умовному способі майбутній час неможливий), а в особових формах — особу й число, у минулому часі — ще й рід.
Початковою формою є інфінітив — невизначена форма на -ти: читати, писати, зробити. Він не має ані особи, ані числа, ані часу, зате саме за інфінітивом часто визначають дієвідміну. Пам’ятайте: питання що робити? вказує на недоконаний вид, а що зробити? — на доконаний.
- малювати — намальовувати? Ні: малювати (що робити?) — недоконаний вид, намалювати (що зробити?) — доконаний.
- бігти — пробігти: пара недоконаний / доконаний вид.
- говорити — сказати: різні основи, але видова пара за значенням.
Вид впливає на час: дієслова недоконаного виду мають три часи, а доконаного — лише два (минулий і майбутній простий). Теперішнього часу в дієслів доконаного виду бути не може — це одне з найважливіших правил для самоперевірки.
Часи дієслова: теперішній, минулий і майбутній
Час показує, коли відбувається дія стосовно моменту мовлення. В українській мові три дієслівні часи, і кожен має власні способи творення.
Теперішній час означає дію, що відбувається в момент мовлення або взагалі: читаю, пише, працюють. Його мають лише дієслова недоконаного виду. Форма напише не може бути теперішнім часом, бо написати — доконаний вид; це майбутній час.
Минулий час утворюється від основи інфінітива за допомогою суфікса -в- (чита-ти → чита-в) і змінюється за родами в однині та має спільну форму множини: читав, читала, читало, читали. У дієслів із основою на приголосний суфікс -в- у чоловічому роді випадає: ніс — несла (а не «нісла»), міг — могла, пік — пекла.
Майбутній час буває двох типів. Складний — від дієслів недоконаного виду: допоміжне дієслово бути у відповідній особі плюс інфінітив: буду читати, будеш читати, будуть читати. Простий — від дієслів доконаного виду, за тими самими особовими закінченнями, що й теперішній час: прочитаю, напише, зроблять.
| Час | Приклад | Як утворюється | |
|---|---|---|---|
| Теперішній | недоконаний | пишу, пишеш | особові закінчення І чи ІІ дієвідміни |
| Минулий | обидва | писав, написав | основа інфінітива + -в- + родові закінчення |
| Майбутній складний | недоконаний | буду писати | буду, будеш… + інфінітив |
| Майбутній простий | доконаний | напишу | особові закінчення, як у теперішньому часі |
Типова помилка — плутати форму буде писати з формою напише. Перша — майбутній складний (недоконаний вид), друга — майбутній простий (доконаний вид). За значенням перша обіцяє процес, друга — результат.
Дієвідміни: як безпомилково визначити
Дієвідміна — це група дієслів, що змінюються за особами й числами за однаковим зразком. В українській мові їх дві, і визначають її за особовими закінченнями 3-ї особи множини.
Перша дієвідміна: закінчення 3-ї особи множини -уть (-ють). Сюди належать дієслова з інфінітивом на -ати, -яти, -ти (крім винятків): читають, пишуть, несуть, беруть. Особові закінчення: -у (-ю), -еш, -е, -емо, -ете, -уть (-ють): читаю, читаєш, читає, читаємо, читаєте, читають.
Друга дієвідміна: закінчення 3-ї особи множини -ать (-ять). Це переважно дієслова з інфінітивом на -іти, -їти та винятки на -ати, -яти: ходять, говорять, стоять, сплять. Закінчення: -ю (-у), -иш, -ить, -имо, -ите, -ать (-ять): ходжу, ходиш, ходить, ходимо, ходите, ходять.
Найнадійніший алгоритм: поставте дієслово в 3-ту особу множини. Почули -уть — перша дієвідміна, -ать — друга. Інфінітив тут лише підказка, бо винятки запам’ятовують окремо.
- Винятки ІІ дієвідміни з інфінітивом на -ати, -яти: стояти, боятися, спати, сяяти, стояти… — перевіряйте: стоять, бояться, сплять.
- Дієслова хотіти, бігти — різнодієвідміновані: хочу, хочеш, хоче (І), але хочемо, хочете, хочуть (ІІ); біжу, біжиш, біжить (ІІ), але біжимо, біжите, біжать.
- Дієслова їсти, дати мають особливі парадигми й не належать до жодної дієвідміни в повному обсязі.
Правильно: вони говорять
Помилково: вони говорють — дієслово говорити належить до ІІ дієвідміни (говорять), тому в 3-й особі множини має закінчення -ять.
Правильно: ти пишеш
Помилково: ти пишешь — м’який знак наприкінці цієї форми в українській мові не пишеться взагалі; орфографічна помилка часто наслідується з іншої мови.
Способи дієслова: дійсний, умовний, наказовий
Спосіб показує, як мовець оцінює дію: як реальну, можливу за певної умови чи таку, до якої він спонукає.
Дійсний спосіб — нейтральна констатація реальної дії в трьох часах: читаю, читав, читатиму. Саме з ним ми маємо справу у більшості речень.
Умовний спосіб утворюється від форми минулого часу плюс частка би (б): читав би, писала б, зробили б. Він не має часових форм і позначає бажану, можливу або гіпотетичну дію: Якби було більше часу, я прочитав би цю книжку. Частка би може стояти не лише після дієслова: я би написав — теж правильно.
Наказовий спосіб виражає прохання, наказ, пораду. Найпростіша форма — 2-га особа однини від основи теперішнього часу: читай, пиши, говори, принеси. Для 1-ї особи множини — читаймо, підемо, для 3-ї особи — аналітичні форми з хай, нехай: хай каже, нехай спробують.
Правильно: говори тихіше
Помилково: говорь тихіше — у наказовому способі після основи на м’який приголосний пишеться -и: говори, ходи, носи; закінчення з м’яким знаком не властиве українській мові.
Окремо варто пам’ятати, що наказовий спосіб часто супроводжується чергуваннями в основі: просити — проси (а не «прось»), платити — плати, любити — люби. Основа береться з 3-ї особи множини: люблять → люб- → люби.
Безособові дієслова та форми на -но, -то
Безособові дієслова називають дію чи стан, що відбуваються немовби самі собою, без активного виконавця: світає, вечоріє, морозить, хочеться, здається, не спиться. Вони вживаються лише в 3-й особі однини (у минулому часі — у середньому роді: світало, хотілося) й не мають наказового способу.
Споріднені з ними форми на -но, -то позначають дію без вказівки на виконавця, часто з відтінком пасивності: двері зачинено, листа написано, дорогу розчищено. Такі речення не мають підмета, а предмет, на який спрямована дія, стоїть у знахідному відмінку: Зібрано врожай; Послано листа.
Правильно: завдання виконано
Помилково: завдання виконане у значенні «хтось виконав завдання» — форма виконане є дієприкметником і означає ознаку («виконане завдання лежить на столі»), а форма на -но повідомляє про саму дію.
Дієприкметник і дієприслівник: де межа з дієсловом
Дієприкметник — особлива форма дієслова, що поєднує ознаки дієслова й прикметника й відповідає на питання який? яка?: читаючий (учень), прочитана (книжка), зім’ятий (папір). Він зберігає вид і час, але відмінюється як прикметник. Правописна пастка — подвоєння н: у пасивних дієприкметниках минулого часу пишеться -нн-, якщо є залежні слова чи приставка, і один н у коротких випадках без них: печена картопля, але картопля, печена в духовці; золочений, але позолочена рама.
Дієприслівник — незмінна форма, що позначає додаткову дію до основної й відповідає на питання як? коли? чому?: Він слухав, усміхаючись; Прочитавши листа, вона замислилася. Дієприслівники недоконаного виду мають суфікс -учи (-ючи), доконаного — -ши: йдучи, сміючись — зробивши, прочитавши. Пишуться вони разом, а з часткою не — окремо (крім слів, що без не не вживаються: ненавидячи).
Обидві форми не можна відмінювати як звичайні дієслова, і обидві в реченні залежать від дієслова-присудка. Типова помилка — плутати дієприслівник із прийменниковою конструкцією: дивлячись у вікно, він мовчав (дієприслівник) проти дякуючи вам (віддієслівний прийменник).
Як виконати морфологічний розбір дієслова
Щоб не губитися в ознаках, зручно діяти за сталим порядком. Візьмімо речення: Учні прочитають оповідання завтра.
- Запишіть початкову форму: прочитати.
- Постійні ознаки: вид — доконаний (що зробити?), перехідне, І дієвідміна (прочитають — закінчення -уть).
- Непостійні ознаки: дійсний спосіб, майбутній простий час, 3-тя особа, множина.
- Синтаксична роль: присудок.
Перевірте себе на складніших випадках: спить — спати, недоконаний вид, ІІ дієвідміна (сплять), теперішній час; написано — не особова форма, а форма на -но, час і особу вона не виражає; хочу — різнодієвідміноване дієслово, тому про дієвідміну кажемо обережно, зазначаючи особливу парадигму.
Головне, що варто винести з цього розбору: дієвідміну завжди перевіряйте за 3-ю особою множини, а час — за видом дієслова. Ці дві прості перевірки усувають переважну більшість помилок у розборі.
Поширені запитання про дієслова
Чим майбутній простий час відрізняється від складного?
Складний (буду писати) утворюється від дієслів недоконаного виду й позначає процес у майбутньому. Простий (напишу) — від дієслів доконаного виду й обіцяє завершений результат. Особові закінчення в обох форм однакові, тому орієнтуйтеся на вид інфінітива.
Як швидко визначити дієвідміну, якщо інфінітив на -ти?
Поставте слово в 3-ту особу множини: нести — несуть (І дієвідміна), возити — возять (ІІ дієвідміна). Інфінітив на -ти сам по собі нічого не гарантує, тому перевірка за закінченням -уть/-ють або -ать/-ять — єдиний надійний спосіб.
Чи має умовний спосіб час?
Ні. Форма читав би збудована на основі минулого часу, але позначає не минулу дію, а можливу чи бажану незалежно від моменту: Я написав би тобі завтра. Частка би скасовує часове значення.
Чому «пече — пік» вважаються формами одного дієслова?
Це історично зумовлені форми від спільного кореня: інфінітив пекти, теперішній час печу, печеш… печуть (І дієвідміна), минулий час пік, пекла. Подібні чергування зберігають берегти — береже — оберіг, могти — може — міг. Їх просто запам’ятовують як винятки.
